Ідейним натхненником Першого Конгресу Досліджень Фасцій (Fascia Research Congress) можна назвати Томаса Фіндлі (Thomas Findley, M.D., Ph.D.). Лікар і вчений, який присвятив понад 30 років дослідженням у галузі реабілітаційної медицини, він також є директором з дослідницької роботи Рольфінгу Інституту Структурної Інтеграції (RISI) у Болдуєр, Колорадо. Будучи практикуючим Рольфером і викладачем Рольфінгу, Томас був переконаний, що фасція — позаклітинний колагеновий матрикс, що проникає через все тіло, відіграє ключову роль в адаптативних реакціях пацієнтів, які виникають як відповідь організму на методи, що використовуються в реабілітаційних програмах. Він намагався знайти більше інформації з цієї теми, але у світі на той момент не існувало жодної наукової програми, спрямованої безпосередньо на дослідження фасції.

Знаючи, що багато дослідників у різних країнах світу так чи інакше торкаються теми фасцій, але в той же час не відчувають себе пов'язаними загальною областю досліджень, Фіндлі вирішив організувати зустріч вчених, які представляють різні напрямки. Він почав розсилати запрошення вченим таким, як Пітер Х'юїнг (Peter Huijing) з Університету Амстердама, який займається вивченням того, як людське тіло генерує силу при взаємодії м'язів та фасцій. Пітер не був у стані ентузіазму, отримавши запрошення. На конференції мали бути присутніми представники альтернативної медицини, тому Х'юїнг побоювався за свою репутацію всесвітньо відомого дослідника в галузі біомеханіки, проте, незважаючи на всі коливання, вирішив бути присутнім. Але після закінчення конгресу він був повністю згоден докладати всіх можливих зусиль для організації наступного.

Фіндлі також намагався задіяти в конференції якомога більше лікарів, але це було ще важчим завданням. Незважаючи на те, що багато вчених вже заявляли, що зміни структури сполучної тканини можуть впливати на такі захворювання, як фіброміалгія або хребетні больові синдроми, лікарі традиційно ігнорують фасцію. Медичні книги та довідники ледь згадують про неї, а анатомічні атласи практично не відображають. «Це просто не сексуально», як пожартувала Елізабет Монтгомері, патологоанатом, який спеціалізується на м'яких тканинах в Джон Хопкінс Університеті у Балтімор, Меріленд.

Також Фіндлі планував поширити запрошення у співтоваристві фахівців, які практикують м'якоткані техніки. Рольфери, остеопати, масаж-терапевти приділяють сполучній тканині першорядне значення, вони впевнені, що звільнення сполучної тканини веде до покращення пози та функціональних можливостей тіла. Щоправда, вони все ще не мали достатньої доказової бази для наукового обґрунтування своїх переконань. Як казав Фіндлі, «Практикуючі хочуть знати, що те, що вони роблять підкріплено дослідженнями, а дослідники хочуть бачити клінічне втілення своїх робіт». Таким чином, об'єднання цих груп учасників виглядало цілком природним, але на практиці все виявилося дещо складнішим.

Одночасно з активною і-мейл компанією, яку проводив Фіндлі, Роберт Шлайп (Robert Schleip), який у 52 роки захистив свій вчений ступінь, мандрував з лабораторії до лабораторії по всьому світу, вмовляючи вчених взяти участь у Першому Конгресі Досліджень Фасцій. Роберт в 1978 році став першим сертифікованим рольфером в Німеччині і 13 років викладав Рольфінг - техніку мануальної терапії, що включає м'які розтягуючі прийоми, переважно спрямовані на сполучні тканини, поки одного разу у нього самого виникли питання до його власного навчального плану: «Була якась псевдонаукова ментальність у тому, що я робив», казав він. Це призвело його до глибокого вивчення наукової літератури, допомагаючи виявити недоліки концепції рольфінгу, що існувала тоді. «Наприклад, рольфери запевняли, що завдяки тиску маніпулятором досягається розтяг фасціальних структур, але наукова література говорить про те, що для цього потрібен тиск вагою в кілька тонн», — говорив Роберт. Також він важав що вивчення наукової літератури призводило до певних інсайтів в особистій практиці: «Розуміння того, наскільки високий рівень іннервації фасції, пояснювало яким чином міофасціальні маніпуляції можуть вплинути на зменшення больового синдрому».

Проте початок досліджень був для Роберта досить складним, десять професорів відмовили, перш ніж один з університету міста Ульм дав йому шанс, але, на жаль, не місце в лабораторії. Перший рік Роберт проводив експерименти на власній кухні, а також у гаражі, який він спеціально орендував недалеко від фармацевтичного складу. Він почав вивчати здатність фасциальної тканини вкорочуватися. Ця властивість має значний вплив на виникнення хребетних больових синдромів (наприклад, у попереку). «Професор був настільки вражений проведеною роботою, що врешті-решт дав мені місце у лабораторії», — згадував Роберт.

Зараз Роберт Шлайп керує своєю лабораторією. Він захистив докторську дисертацію у 2006 році у 52 роки і невдовзі після цього заснував Проект Досліджень Фасцій в Університеті Ульма. Він продовжує свою роботу над здатністю сполучної тканини скорочуватися у співпраці з Джуліо Габіані – передовим вченим у галузі клітинної біології з Університету Женеви. Наразі, коли Шлайп запрошує до обговорення проектів своїх досліджень провідних професорів світу, вони не відмовляють йому.

Одним із моментів конференції, коли сильно відчувалося єднання дослідників та практикуючих, виявився в бурхливих оплесках у середині доповіді Пола Стандлі (Paul Standlye) судинного фізіолога Медичного Коледжу Університету Арізони у Фініксі. Стендлі розповідав про експерименти своєї дослідницької групи в яких волокна колагену піддавалися розтягуванню подібному за інтенсивністю з повторними травмуючими розтягуваннями (repetitive strain injury), клітини фібробласти при цьому практично всі гинули. У той час, коли розтягнення було подібним до характеристик з маніпуляціями рольфінгу, фібробласти залишалися неушкодженими.

«Дуже рідко можна зустріти такий ентузіазм на конференціях, говорить клітинний біолог Фредерік Грінел (Frederic Grinnell), я був дуже вражений!". Аудиторію на 500 місць було повністю заповнено, в основі своїй у залі були присутні практикуючі терапевти, всі квитки були розпродані задовго до початку. «Водночас це була чудова можливість вчитися, говорив Грінел. До моменту участі у конференції я не припускав, що моя робота в галузі клітинної механіки може бути пов'язана з тканинною механікою».

Наприкінці дня 58 акредитованих учених зустрічалися з 51-м практикуючими фахівцями, яким було віддано всю президію, у той час, коли дослідники розмістилися у партері. Клітинні біологи розповідали про те, як фасціальні клітини реагували на фізичну дію після експресії гена, а біомеханіки деталізували це тим, як взаємодія між фасціальними клітинами та позаклітинним матриксом впливає на мобільність всього тіла. Після полудня аудиторія помітно спорожніла. "Мої фронтальні частки були остаточно втомлені", згадував Брайє Ансон, практикуючий рольфер із Сант Пауло, Мінесота.

Зі свого боку, вчені також мали проблеми у спілкуванні з практикуючими. Страхи Х'юїнга втратити репутацію посилилися після спілкування з однією із груп відвідувачів. «Вони почали говорити про ауру, — згадував він, Я не хочу мати із цим нічого спільного». Джуліо Габіані, клітинний біолог з Університету Женеви, який вивчає роль сполучної тканини в загоєнні ран, відзначив складності в обговоренні певних концептів із практикуючими фахівцями: «Це начебто ми говоримо різними мовами». Все це давало привід Уолесу Сампсону, скептично настроєному по відношенню до альтернативної медицини заслуженому професору Стандфорд Університету (Пало Альто, Каліфорнія), ставити питання чи була правильною ідея зводити разом ці два табори: «Фасція це безумовно легітимне поле досліджень, але подібне більш природно, ми повинні займатися наукою і дивитися який буде результат, ми не можемо чинити тиск на тих, хто займається клінічною практикою», — говорив він.

Партар Калса (Partap Khalsa) був цілком не згоден: «Не тільки варто було зводити разом ці дві групи. це природно! - говорив програмний офіцер Національного Інституту Здоров'я (NIH) США та Національного Центру Комплементарної та Альтернативної Медицини (NCCAM) який разом з Рольф Інститутом та Асоціацією Масаж-терапії (Еванстон, Ілінойс), були серед головних організаторів цієї конференції.— Нам потрібні люди, здатні створити хорошу наукову базу і також потрібні практики, які здатні розповісти їм про свій досвід. Це єдиний можливий шлях – створити подібну зустріч».

Перейшовши межу другого дня конференції, справи пішли легше. Президія, що складається з вчених та провідних практикуючих фахівців, усіма силами сприяла діалогу між двома групами і під час перерви на ланч виникло кілька нових проектів співпраці. «Я чув, як практикуючі спеціалісти говорили про те, що маніпуляції фасціальної напруги є ключовою метою їх впливів, — говорив дослідник з медичного центру UT Southwestern Гринелл, — Сьогодні ми плануємо досліджувати клітинно-біологічну основу напруги фасції як це може проводити терапію ран і шрамів». Х'юїнг також говорив, що він зміг багато чого навчитися у практикуючих фахівців і до того ж виявив, що може багато чого навчити їх. «Встановлення досліджень фасції як легітимного поля гарантує нам, що взаємодія продовжуватиметься», — говорив він.

Однак Фіндлі знав, що це не буде легкою справою. Насамперед для організації нового конгресу потрібно буде залучити як найбільше вчених, цьому будуть сприяти публікації статей про дослідження фасції у топових наукових журналах. Він також потребував створення стабільних фондів фінансування. Фіндлі завдяки Рольф Інституту зміг створити Фонд Досліджень Айди Рольф (названий на честь засновника інституту), який збільшив фінансування наукових грантів на дослідження фасції до 200 000 доларів на рік. Але це була зовсім незначна сума в порівнянні з мільйонами доларів, які могли інвестувати NIH та NCCAM. Тим не менше, Калса заявляв, що йому сподобалося те, що він побачив на конференції. "У цьому багато потенційних можливостей розвитку", - говорив він.

Але найбільший виклик для Фіндлі був у тому, щоб усі залишилися задоволеними. Практикуючі хочуть бачити на подіумі більше, що вони роблять, а вчені хочуть бути впевнені, що все буде респектабельно. Цим досить не простим шляхом Пітер Х'юїнг хоче рухатися вперед до 2009 року, коли всі знову зберуться разом на наступній конференції в Амстердамі. Х'юїнг планує приділити багато уваги практикуючим фахівцям у викладанні більшої кількості наукових засад. Він збільшив тривалість конгресу та зарезервував аудиторію на 1000 місць, удвічі більшу, ніж на поточній конференції. "У мене відчуття, що це буде щось грандіозне", - казав він.

Давид Гримм, журнал SCIENCE. CELL BIOLOGY MEETS ROLFING (DAVID GRIMM. SCIENCE. VOL 318. 23 NOVEMBER 2007).

Переклад В. Отрубяніков.

Айда Паулін Рольф